Винницька У.Є.

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника

До проблеми становлення професійної-творчої позиції психолога-практика

Україна належить до держав із високим науковим потенціалом. Поступово відбувається перебудова системи організації вищої освіти, трансформуються погляди щодо підготовки фахівців різних спеціальностей.

Дедалі більш актуальним стає питання формування професійного пласту спеціалістів у царині психології. Розвиток суспільства вимагає нових підходів щодо підготовки майбутніх фахівців-психологів.

У процесі професійного становлення перед студентом постає необхідність не тільки отримати знання, вміння та навички з фахових дисциплін, а й здобути вміння творчо засвоювати і використовувати інформацію, викристалізувати творчу позицію щодо реалізації своїх здобутків у діяльності. Процес особистісної інтеграції та росту може забезпечуватися різними шляхами, й одним із них є спрямованість людини до її творчого потенціалу, того ресурсу, який є невичерпним джерелом життєвої сили. Формування та виявлення творчих здібностей студентів-психологів могло б стати запорукою удосконалення їх професійної підготовки. Творчість може проявлятися як у житті, так і в здатності експериментувати в будь-якій галузі знань.

Одна із стрижневих ідей, яку виокремлюємо серед обширу матеріалу, полягає в тому, що “альфою та омегою освітньої стратегії у новому столітті є концепція життєтворчості...” . Психолог знаходиться у центрі розв’язання проблем становлення особистості як суб’єкта і стратега життя, гідного людини. З цього погляду цілком доречно звернутися до розкриття проблеми формування професійної позиції та її невід’ємних складових. Поняття “позиція” ( лат. рosition, від pono – розміщую, ставлю) тлумачиться як стійка система ставлення людини до певних сторін дійсності, що проявляється у відповідній поведінці та вчинках; узагальнена характеристика місця людини чи групи в статусно-рольовій структурі.

У структурі професійної позиції виділяються дві змістові складові, що включають професійні та особистісні компоненти. Головним джерелом формування особистісної позиції є світогляд людини, система життєвих цінностей, життєвий і професійний досвід, набуті знання, вміння, навички. Вона виступає основою для здійснення людиною своїх внутрішніх потенцій в особистісному, соціальному, професійному планах. Для психолога-практика серед факторів, що впливають на успішність його професійної діяльності, наявність професійно визначеної позиції, що віддзеркалює особистісну позицію людини, є вирішальною. Високий рівень розвитку професійної позиції характеризується: наявністю мотивів вибору професії, позитивним ставленням до професії, наявністю позитивної Я – концепції, якій притаманне відчуття самодостатності, незалежності, готовності самостійно діяти в ситуаціях, що виникають.

Вищим проявом професіоналізму є творча праця. У зв’язку з цим В. А. Роменець зазначає наступне: “Вище вираження своєї індивідуалізації людина знаходить у творчій діяльності. Навіть наукова творчість, яка має своєю метою відкривати об’єктивні закони дійсності, не може відбуватися інакше, як шляхом використання «індивідуальної методики» ідивідуального таланту” . Унікальна, самобутня особистість реалізується в творчій діяльності. Творчий прояв людини як зауважує Л. М. Лузіна, – “належність не до загального, а до одиничного, характеристика не особистісна, а суб’єктивна, що становить сутнісну основу індивідуальності”. Творча індивідуальність проявляється як вища характеристика професійної творчості.

Фундамент професійної творчої діяльності закладається ще на студентській лаві, а сама будівля зводиться в процесі професійного та особистісного становлення індивіда. Ми не поділяємо думку про те, що “творчість – притаманна небагатьом“. Мабуть, більш правильною буде теза В. А Роменця: “Людина, що не творить, не є нормальною істотою“. Кожна людина в своєму повсякденному і в професійному житті може проявити свої творчі здібності.

Та постає запитання, чому людина – творець нового і позитивного, швидше схильна користуватися вже існуючими шаблонами, а не творити, зокрема, в сфері своєї професійної діяльності? Що ж стоїть на заваді творчому акту?

Перешкодами в професійно-творчому розвитку в процесі освіти можуть слугувати: закритість, несприйняття нового та прогресивного, ригідність мислення і, відповідно, тенденція покладатися на сформовані патерни. Система освіти протягом десятиліть робить ставку на розвиток інтелекту, логіки, по суті активізує лівий тип мислення. Наші традиційні методи навчання здебільшого зосереджені на плеканні інтелектуальної сфери. В той час як фахівець – знавець, творець своєї справи то і психолог, і педагог повинні були б у своїй діяльності опиратися на роботу обох півкуль. Необхідно застосовувати техніки, які б стимулювали як роботу правої півкулі, так і розвивали ліву, а також комплексні техніки, що включають елементи багатьох методик.

В даному випадку, розглядаючи творчість як особливий вид людської активності нерегламентованого, продуктивного, перетворювального характеру, креативність (лат. сreatio – створення) розуміємо як одну із загальних здібностей людини – загальну здібність до творчості. Креативність є ціннісно-особистісною творчою категорією, невід'ємною частиною людської духовності й умовою творчого саморозвитку особистості, а також суттєвим резервом її самоактуалізації.

В останні роки спостерігається певна спрямованість на застосування оптимальних, креативних підходів у процесі навчання. Опанування партитурою нових методів і технологій, з одного боку, може стати шляхом творчого пошуку, відкриттів та інсайтів або ж здобути виключно ремісничий характер. Гіпотетично припускаємо, що професійна і творчо-професійна позиції перебувають у конфлікті. На нашу думку, визначати професійно-творчу позицію буде вміння і прагнення поєднати професіоналізм з особистісною творчістю людини, її вмінням глобально мислити і локально творчо діяти. Головна мета інноваційної освіти – збереження і розвиток творчого потенціалу людини, може здійснюватися безліччю напрямків, які приведуть до наміченого.

В контексті наукових шукань шляхів оптимізації професійної підготовки психологів розглянемо спонтанність (імпровізація – синонім, який ми будемо використовуємо взаємозамінним чином) як джерело посилення креативності. Вона означає, принаймні для суб’єкта, досвід, який вільно продукується. Спонтанність передбачає також здатність суб’єкта адекватно вирішувати будь-яку нову ситуацію. Спонтанність – це повна щирість, беззастережна залученість в дію організму в цілому. Функціонує тільки в момент свого виникнення, тому не варто піддаватися спокусі накопичити її про запас, створивши резервуар для майбутніх задач, оскільки це може сприяти розвитку культурних стереотипів.

Спонтанне саме собою похідне від “законів” природи і є “матрицею” творчого. Та здебільшого ми відчуваємо страх перед спонтанністю, можливо, нас лякає “повна щирість”, або ж ми надто звикли бути суспільно прийнятним джерелом ініціативи і тому опираємося будь-яким спонтанним змінам. У контексті проблеми професійно-творчої діяльності психолога, зокрема психолога-практика, чималу роль відіграє майстерність імпровізатора, – вміння віддатися миті проживати “тут і тепер” в мінливому потоці подій. Щоб чути, що говорять інші, людина мовчить. Відповідно, так само, людський розум повинен стишити плин думок, щоб осягнути дещо відмінне.

Одне з базових положень в імпровізації – ідея особистої відповідальності за все, що відбувається, можливість (внутрішній дозвіл) зайняти позицію творця. Це важливо з огляду на необхідність формування професійно-творчої позиції психолога-практика.